Тривога, контроль, відповідальність

Тривога - вимотуюче, виснажливе очікування, що ні на мить не дає розслабитись та відволіктись. Це відчуття крайньої нестабільності, хиткості становища, коли здається, ще мить - і ти летиш у прірву. Цей стан часто супроводжує напруга, жах та відчай. Тривога «повідомляє» тілу про найбільші небезпеки, від яких потрібно рятуватися. Відомо, що тривога - це відчуття небезпеки, і, поки порятунок не знайдено, вона наростає і спонукає до захисту.

...Є люди, що живуть в стані хронічної тривоги, а декого вона накриває несподівано, раптово, потужно.

...Щось змінилося: ось тільки що все було добре, цілком безпечно і контрольовано, але раптом стало дуже страшно і потрібно рятуватися. Подія, що спонукає до цих переживань може бути будь-яка: близька людина не подзвонила вчасно; хтось порушив домовленості; зламалася машина; довелося скасувати плани через незалежні від вас умови; дитина не слухає і чинить по-своєму; партнер не стримав обіцянку, і взагалі все йде не так, як хотілося б...

Будь-яке відхилення від планованого ходу речей може викликати тривогу, і, як наслідок, бажання посилити контроль.

Тривога «виносить» нас в якесь дуже ранні переживання, які ми навряд чи згадаємо...

Кадр перший. Ось – немовля. Воно зайняте якимись своїми важливими справами: можливо, вивчає простір навколо себе, або цікавиться своїми ручками та ніжками, або грається з брязкальцем, або навіть спить. Його тіло - суцільне відчуття, свідомості майже немає. І воно дуже, дуже вразливе і безпорадне. На разі, воно у безпеці та спокої.

Кадр другий. Щось змінилося. Можливо, воно прокинулося, покликало криком матір, але вона не прийшла. Або мати була роздратована і кричала на нього. І навіть шльопала. Або прийшла старша дитина і вщипнула Можливо, батьки скандалили, або ж був якийсь переляк. Сталося щось жахливе, нестерпне. Дитя плакало, але йому ніхто не прийшов на допомогу, не взяв на руки, не заспокоїв. Йому страшно... І воно ні на що не може вплинути. У нього немає ніяких можливостей для цього - воно не може ні піти, ні сказати словами, що з ним. І навіть якщо може, то все одно воно немає ніякої влади зупинити насильство над собою.

Все це залишається в пам'яті тіла. Переміни - небезпечні, вони руйнують, приносять біль і жах. Тривога! Дуже небезпечно! Небезпечні також безпорадність і вразливість. Потрібно зробити все, щоб це більше не повторилося. Потрібно встановити свій контроль, щоб не переживати нестерпне. Не можна бути вразливим. Дитина вчиться встановлювати цей контроль. Вона зауважує, що потрібно зробити, щоб зменшити ризик насильства? Мама посміхається, коли я допомагаю їй? Прибираю іграшки? Обіймаю, коли вона плаче? Читаю вірші, граю на скрипці? Не докучали проханнями? Добре вчуся? Піклується про мене, коли я хворію? Відчуває провину, якщо ображаюся? Звертає на мене увагу, коли бешкетую? Відмінно! Спосіб контролю знайдений і буде відточуватися потім роками.

Найголовніше місце в порятунку від тривоги займає Порядок. Іноді - буквально, порядок в домі. Іноді - це чітке планування життя - що і як має в ньому відбуватися. Здається, порядок рятує. У багатьох людей життя розписане по годинах на довгі роки вперед, і немає навіть хвилинного інтервалу для відпочинку. Тому що туди обов'язково «влізе» тривога, ця настирлива муха, що не відпускає ні на секунду.

Довіра - навіть своїм близьким - стає немислимою розкішшю. «Як це? Дозволити підлітку гуляти до 10 вечора? Ні!! Трапиться щось жахливе. Буде насильство або нехороший вплив». «Як? Відпустити чоловіка на рибалку одного? Та ви що? А якщо це відмазка, а насправді - жінка?! Небезпека! Ні за що!» «Довірити дитину няні?! Дозволити комусь в родині вибирати продукти? (Купувати подарунки, займатися ремонтом, планувати відпочинок і дозвілля ?!) Ніхто не зробить це так добре, як я!» Тотальна недовіра – звичний стан для таких людей. А ще –«прирісший» до руки мобільний телефон (комп'ютер) - щоб бути на зв'язку, і контролювати, контролювати...

Вони бояться, що якщо хтось із близьких зробить помилку, здійснить невірний вибір, то тільки вони, контролюючі, будуть винні у тому, що не продумали гарненько наслідки і не підготувалися заздалегідь.

Особливо тривожні люди постійно сканують простір на предмет небезпеки, помічаючи найменші зміни настрою оточуючих людей. Вони ж раптово підхоплюються після десятихвилинного сидіння на дивані через те що не можуть розслабитися навіть ненадовго. Розслабитися - значить знову потрапити в незахищеність, непідготовленість, підставити себе під удар. І тому вся їхня внутрішня система захистів вибудувана таким чином, щоб ретельно все продумати, вибудувати плани, контролювати, не даючи собі продихнути, займаючи себе нескінченним кругообігом справ. Однак тривога все одно наздоганяє на кожному кроці - тому що життя не хоче втискуватися в чиїсь плани...

Провина, яку вони відчувають за те, що десь «накосячили» - потужне по силі і тяжкості переживання є меншим із двох зол. Переживання провини рятує від ще більш нестерпного жаху.

ТОГО, ЩО В ЖИТТІ Є ДУЖЕ НЕБАГАТО РЕЧЕЙ, ЯКІ МИ ПО-СПРАВЖНЬОМУ МОЖЕМО КОНТРОЛЮВАТИ.

Ми можемо - якщо пощастить - домовитися з іншими людьми. Але ми не можемо ні за яких обставин домовитися зі старінням, смертю, природою, іншими не залежними від нас процесами. Ми не можемо змусити інших людей нас любити (як і себе не можемо змусити зробити те ж саме), хоча й впливаємо на те, як складаються стосунки.

Кожному з нас в тій чи іншій мірі знайома тривога. Кожен з нас в тій чи іншій мірі пережив вигнання з Едему, спокійного краю безумовної любові в наш світ, повний обмежень і страждань. І кожному доведеться зробити для себе те, що в свій час не зробили наші батьки: допомогти своїй дитячій частині приймати неминучість змін. І знаходити в них сенс.

Немає необхідності контролювати свої вікові зміни, раз по раз перераховуючи нові зморшки та сиве волосся, якщо ти цінуєш те, що принесли прожиті роки; Не потрібно дріб'язково контролювати своїх дітей в страху непоправної помилки, коли ти віриш у те, що у них є своя мудрість проживати своє життя; Ти вчишся проживати втрати природним шляхом, стаючи внутрішньо багатшим і мудрішим;

Ти перестаєш доймати себе в страху перед власною вразливістю і починаєш прислухатися до себе, цінуючи кожну мить, яку ти провів наодинці з собою і з тими, хто поділяє твоє бачення світу. Ти відпускаєш свій дитячий жах, відмовляєшся від контролю і береш на себе відповідальність за те, на що ти дійсно можеш впливати. Ти вирішуєш проблеми тоді, коли вони виникають, не намагаючись все прорахувати наперед. Замість тотального контролю, ти береш на себе відповідальність за власне життя.