Неперервний потік політтехнологій

 

Хотілося написати про ті методи обдурювання виборців, які можуть з’явитися напередодні місцевих виборів. Однак виглядає так, що цей потік політтехнолгій ніколи не переривався.

 

Бо те, як «розвели» український народ в 1999-му році лозунгом «голосуйте за Кучму, інакше прийдуть комуністи і ми всі підемо до Росії» нічим не відрізняєте від того, як «розвели» нас рік тому – «голосуйте за Порошенка – не буде війни (з Росією)».

 

Правда технології стали більш витонченими, адже на зміну тупуватому Кучмі все-таки прийшов інтелігентніший Порошенко, який хоча би англійською вільно володіє. Не так багато, але хоч щось.

 

Наступного разу, можливо, оберемо когось ще розумнішого – адже колись ці технології, дійшовши свого логічного розвитку, просто змушеними будуть хоч трохи наблизитися до наших реальних потреб.

 

Але наразі вони маніпулюють лише нашими примітивними, низькими інстинктами, використовують найпростіші психологічні захисти. Однак не слід думати, ніби в їх основі лежить щось надто особливе – за тисячоліття люди змінилися мало.

 

А тому базуються вони на тих же якостях людської психіки, що й дві чи більше тисячі років тому. І коли первосвященики Єрусалиму, розчинившись у натовпі, кричали римському наміснику «Розіпни Ісуса», це мало чим відрізнялося від того, що роблять сучасні маніпулятори. Тільки й того, що зараз це поставлено на правильну наукову основу.

 

Натовпом керувати легко, людина в натовпі завжди „ведеться” на найголосніших крикунів та на найпримітивніші лозунги. Пояснюється це просто. Все своє життя ми відповідаємо за себе, за свою дружину чи дітей, за малолітніх онуків чи немічних старих родичів. Це втомлює. Тож іноді хочеться скинути усю цю відповідальність на когось іншого.

 

І простіше за все це зробити якраз в натовпі – там завжди панує колективна безвідповідальність, там завжди винен хтось інший. Так було завжди, в усі часи, в усі епохи. От тільки українці, переживши кілька Майданів, навчилася самоорганізовуватися навіть в натовпі. Навчилася не вірити нікому – навіть найголоснішим крикунам.

 

В цьому, можливо, й полягав основний „прокол” організаторів останніх подій під Верховною Радою, хто б за ним не стояв. Хто ж це був – відповідь на це колись дасть суд – не будемо вторити нашим чиновникам, які за останні півтора року жодної справи не розкрили, але цього разу в перші ж години після трагедії вилізли зі вже готовими звинуваченнями.

 

І, тим більше, не будемо казати, що в тому винні колишні воїни АТО, в яких тепер не все в порядку з головою. Бо в будь-якому разі наслідки пережитого ними проявляються не таким чином, як нам це хочуть представити.

 

Жоден справжній воїн не став би кидати гранату в мирних людей, яких він захищав на фронті і яких він через це ідентифікує як „своїх” – інакше весь сенс його перебування „там” знецінюється.

 

Тим більше – не став би кидати оборонну гранату, від якої міг постраждати сам – не дурень же, бойовий досвід за плечима – знає, що таке осколки.

 

Та й чи була вона – оця граната? Справжня граната РГО не димить (чи димить?), в перші хвилини після події була інформація про цвяхи і металеві предмети, яких в гранаті немає, а один воїн Нацгвардії і взагалі загинув від (снайперської?) кулі прямо в серце.

 

Нічого не нагадує? На Майдані люди вмирали точно так же! А ні одного снайпера з тих часів так знайдено й не було! Де вони? Служать далі? Кому?

 

Невідомо… Але точно не „Свободі” – навряд чи ця партія володіє необхідним ресурсом для того, щоб наймати снайперів, переховуючи їх від слідчих органів. Подібне може дозволити собі хіба що або державна, або олігархічна влада – теперішня чи колишня, українська чи російська.

 

Тобто усі ті, хто тим чи іншим чином зацікавлений у внесенні змін в Конституцію України. А коли задатися питанням „Кому це вигідно” – круг підозрюваних ще більше звузиться.

 

Так, звичайно, самій „Свободі” це теж вигідно – нагадати про себе, щоб підняти власний рейтинг. Але ж не дурні вони настільки, щоб настільки дискредитувати самих себе? Адже для підняття рейтингу простого скандалу з штовханиною було б цілком достатньо – і без ніяких гранат!

 

Проте таке пояснення, що „Свобода” настільки дурна, що в погоні за рейтингом сама себе знищує, багатьох влаштовує – це з того ж розряду, що й маніпулювання натовпом. Бо якщо є такі дурні політики, які навіть на 2 кроки своїх дій передбачити не можуть – це класно!

 

Адже так приємно вважати когось дурним! Адже тоді підсвідомість нам каже, що якщо хтось дурний, то значить я розумний! І так людина, яка донедавна знемагала від власної нікчемності, починає відчувати себе справжнім генієм.

 

Тому так легко „ведуться” наші виборці на подібну пропаганду дурості. Тому обирають депутатів, які корчать з себе дурнів, тому радісно гелгочуть, коли когось їм виставляють дурнем. Аби не я, аби не зі мною!

 

Але якщо хоча б на хвилю включити частку розуму, то того, кому це насправді вигідно, побачити не так складно. Дослідження громадської думки за липень місяць свідчать, що всі ті партії, які НЕ голосували за зміни до Конституції, у випадку позачергових виборів до Верховної Ради легко набирають більше 50% голосів. А партія Порошенка – лише 23%.

 

А у випадку проходження до парламенту ще й Правого Сектору, „Свободи” та „Громадянської позиції” – навіть більше 60-ти! Тож чи треба цим партіям ЩЕ піднімати свій рейтинг, як це нам кажуть президент і його люди? Чи це більше потрібно йому самому?

 

А є й інші питання. Чи міг міністр Аваков написати великий пост в ФБ трохи більш як за годину після події, не маючи його наперед заготовленим? Як можна було затримати чоловіка в метро, заздалегідь за ним не слідкуючи? А якщо слідкували – чому не затримали раніше? Бажано ще ДО кидка гранати?

 

Чому підозрюваний на фотографії з місця події одягнутий в іншу футболку, ніж той, хто кидав щось, що залишає довгий білий димний слід? На що нам кажуть, що це граната? Наявність усіх цих питань вже свідчить про те, що щось тут не так.

 

Але простіше й далі вірити владі, вважаючи, що вона ні в чому не винна. Не винна в тому, що не розслідувала вбивства на Майдані. Не винна в убивстві Саші Білого, який би зовсім не зайвим виявився тепер десь у Пісках. Не винна в тому, як знищуються добровольчі батальйони.

 

Не має стосунку до того, що загублені в Мукачівських лісах ”правосєки” кудись чарівним чином щезли зразу ж після того, як тільки їхній лідер заявив про неучасть своєї партії в місцевих виборах. От цікаво – якби про щось подібне заявила „Свобода” – вона б теж уникнула звинувачень в тероризмі?

 

Але не вірити владі важко й невигідно. Бо тоді доведеться визнати, що ми знову обрали не тих, знову доведеться брати на себе відповідальність. Піддатися політтехнологіям, які цю відповідальність з тебе знімають, пропонуючи готове рішення, куди як привабливіше.

 

Особливо якщо вони створюють готовий образ ворога, на якого легко можна спроектувати власні невдачі та недоліки – все те найгірше, в чому боїшся зізнатися навіть собі.

 

Так нами маніпулюють – створюючи ті образи, які ми повинні ненавидіти і ті, які ми повинні любити.  От тільки не треба думати, що якщо народ обирає хворих політиків, то він сам хворий. Це тільки частина правди – тому що обираємо ми здебільшого не розумом, а нашими несвідомими колективними уявленнями.

 

Так народ «лікується» – проектуючи ці уявлення назовні, в політику, він таким чином від них звільняється. Але від цього сам потім страждає – пожинаючи результати власного вибору. Страждаємо від того, що обирали не зовсім усвідомлено. Авжеж, сон розуму породжує чудовиськ!

 

Однак не тільки це є причинами наших невдач. Ними можуть бути ще й наші примітивні ниці інстинкти. Адже вбити чи вкрасти легше, ніж зробити щось добре. А якщо ще й чужими руками?

 

Допомагає маніпулюванню громадською думкою також асоціативна природа людського мислення – дія завжди запам’ятовується разом з тим емоційним фоном, який її супроводжує. Звідси і гречка на виборах, і щотижневі звернення Прем’єра, і підняття зарплат на сотню-другу гривень перед самими виборами.

 

Однак не все так трагічно – з появою демократії політтехнології все-таки дещо змінилися. Бо якщо раніше вони зводилися до обґрунтування „правильності” влади того, хто вже й так править (монарха), то тепер доводиться «виставляти себе на продаж народу» ще до її здобуття. І тому тепер їх легше побачити. Треба тільки уважно спостерігати.

 

Так можна помітити найпримітивніші з них – коли прагнуть виставити когось дурним тільки задля того, щоб Ви відчули себе розумним. Або й витонченіші, приховані – людям розумним готових висновків вже не пропонують, їм дають тільки вихідні дані, а висновки вони вже повинні зробити самі.

 

„Президент дав 300 млн. грн. власних коштів на АТО!” „А тому...” – далі висновки робіть самі! Однак що з того, що дав? Це що – його останні гроші були? Та й чи його? Та й чи були вони, ці гроші?

 

Хоча ...може це й справді правда. Однак насторожує те, що ця теза прозвучала в незмінному вигляді від кількох різних людей. Якщо це технологія, то так і треба – щоб якась думка запам’яталася, її слід повторити кілька разів в незмінному вигляді.

 

Саме так ми „зубримо” уроки в школі. Але саме завдяки цьому тільки й можна відрізнити технологію (брехню) від правди. Бо правда завжди різна. Брехня – однакова!

 

Але найгірше, коли ні про які висновки взагалі не йдеться, бо суспільству нав’язується готове ставлення до чогось чи когось. Ось це і є найстрашнішим в останніх подіях. Бо прагнучи влади, наші політики готові в першу чергу принести в жертву тих, хто нас справді захищає – воїнів АТО.

 

І історія з „Правим Сектором”, і історія зі «Свободою», насправді має ще одну ціль, яка ніколи не буде озвученою відкрито ніким з наших політиків. Бо полягає вона в тому, щоб виставити колишніх воїнів АТО неадекватним дебілами, небезпечними для суспільства.

 

І вже вони не герої, і вже їх не любити треба, а боятися. А тому має бути єдина армія, єдина міліція, один воєначальник, накази якого не повинні обговорюватися. Такий собі новітній генералісімус. А про втрати на фронті, відповідно, не слід навіть згадувати.

 

Адже ці люди – все-одно списаний матеріал, чи не так? За ким там шкодувати? Давайте краще пошкодуємо тих, хто охороняв владу і загинув в мирному Києві, ніж тих, хто воює на фронті.

 

Це теж з нашого хворого колективного несвідомого – таким був наш попередній досвід. Бо після Другої Світової війни більшість ветеранів радянською владою були просто знищені: кого відправили в табори, кого просто розстріляли. Хтось пропав безвісти.

 

Тож цей підпал рейхстагу, упс... бійня під парламентом, має прихований сенс не тільки в тому, щоб підняти чи знищити чийсь там рейтинг чи створити такий бажаний для багатьох образ (внутрішнього) ворога, але й в тому, щоб вкотре поставити Україну на коліна, позбавивши її своїх героїв.

 

Оголосити усіх, хто воював за неї, психічно хворими, неадекватними людьми, нездатними орієнтуватися в нормальних людських цінностях. Знецінити і знищити ту справу, за яку вони віддавали своє життя і здоров’я.

 

Тож давайте не будемо без суду і слідства оголошувати терористами і „цинічними бандерами” (обмовка все-таки була не випадковою, так?) тих, кого ще вчора ми так радісно, один поперед одного, звали «кіборгами» та героями!

 

Сьогодні це вже не модно, так?

Вчорашні герої стали бандитами?

Чи принаймі такими їх намагаються зробити.

 

 

Ігор Лубківський, Обозрєватєль