Наші герої
03.02.2016 15:23Може хто не знає. Наша область теж має своїх героїв-кіборгів. В тім числі і таких, на жаль, що загинули в Донецькому аеропорту рік тому. Знаю дуже багато про кожного з них від їхніх батьків, але не все можу розказати. Отож - їх в нас четверо:
1. Трух Володя, проживав в селі Жабинці Гусятинського району, боєць 80-ої окремої аеромобільної бригади. Десантник, тобто. Срочну службу теж служив десантником. Високий. сильний. "Я машина, тату!" - казав своєму батькові. Загинув 17 січня 2015 року. В бою йому відірвало руку і через обстріл його довго (більше 12 год.) не могли вивезти з аеропорту. Помер від втрати крові. В батьків, крім Володі, залишилися ще старший брат і сестра. Одруженим не був, хоча мав дівчину. Рідний дядько Володі брат його тата, пісоя його смерті теж пішов воювати на Схід.
2. Іван Вітишин, с. Велика Лука Тернопільського району. Раніше був одруженим, мав трьох дочок, яких дуже любив. Після розводу остані роки проживав разом з рідною сестрою Любою. Загинув 19 січня, тіло довший час лежало під руїнами, але стояли сильні морози, тож воно виявилося ззовні практично майже зовсім неушкодженим Знайшли його з фотографіями дітей у руках. Тіло забрали бойовики і потім його з Донецького моргу назад додому забирала рідна сестра Івана - Люба.
3. Мельник Вячеслав (Анчоус). Легендарна особистість. Кажуть, що на його рахунку більше 300 вбитих бойовиків. Притому що сам він був дуже доброю людиною, до війни навтіь курки не міг зарубати. Вже з передової дзвонив до батька "Як я буду в людей стріляти?!!". Рано одружився, мав двійко дітей. Але з попередньою дружиною життя не склалося, тож вони розсталися і діти залишилися з нею. Згодом знайшов собі іншу дівчину - Надю, яку дуже любив. Але одного разу під час автомобільної поїздки вони втрапили в аварію, в результаті якої Надя загинула. Після чого пішов добровольцем на фронт. Загинув 19 січня, похований в рідному селі Надії, поруч з нею.
4. Римар Ігор. Проживав у селі Ріпинці Бучацького району. Був одружений, дружину звати Леся. Перед війною був на заробітках спершу в Чехії, а згодом - в Росії, але з початком війни повернувся додому. Був призваний за мобілізацією. Отримав поранення 9-го січня, під час атаки бойовиків на новий термінал. Довго перебував в госпіталі, більше двох тижнів боровся за життя. Леся їздила до нього в госпіталь, спершу в Харків, а потім в Київ. Вони ще встигли побачитися. Але не змогли поговорити - в нього була пошкоджена щелепа і гортань. І навіть якби він вижив то говорити всеодно вже ніколи не зміг би. Помер 27 січня минулого року. Гроші, які дружина встигла зібрати на його лікування, а це більше 200 000 грн., вона передала на лікуванням іншим біцям. На річниці загибелі бійця було напевно все село більше сотні людей, десятки машин і автобусів.
Ось такі-от вони - наші герої Хороші хлопці, були. Нехай спочивають з миром. Сумую і плачу за кожним з них разом з їхніми батьками і рідними..
Ігор Лубківський
———
Назад